Хто такі хакери? Погляд в історію

Перші хакери в історії

Коріння “хакінгу” має значно давнішу історію, ніж собі уявляє більшість. Мало хто знає, що першим програмістом в історії була жінка – Августа Ада Кінг, графиня Лавлейс (Augusta Ada King Byron, Countess of Lovelace, 1815 – 1852). Саме їй належить алгоритм першої програми для проєкту обчислювальної аналітичної машини, розробником якої був видатний британський винахідник Чарльз Беббідж (Charles Babbage, 1792-1871). Його справедливо вважають “прабатьком” комп’ютерщиків, адже Babbage’s Analytical Engine є прообразом перших ЕОМ.

Все починалося у 1842-43 роках, коли Ада Лавлейс переклала статтю італійського науковця Луїджі Менабреа на англійську мову й у коментарях описала як саме “машина Беббіджа” могла б проводити математичний аналіз, якби була створена. Ада ввела такі поняття як “цикл” та “робоча комірка”, якими послуговуються досі програмісти. У своїх записах вона передбачила, що, подібно до того як Жаккардів ткацький верстат може ткати квіти і листя, аналітична машина здатна створювати алгебраїчні формули, а в перспективі писати музику, писати картини і “вкаже науці такі шляхи, які нам і не снилися”. Фактично, вона передбачила появу штучного інтелекту (AI) і персональних комп’ютерів.

Ще однією знаковою фігурою в історії хакерства є Алан Метісон Тюринг (1912-1954). У 1936 році він презентував абстрактну обчислювальну машину, яку назвали “Машиною Тюринга”. Ця модель у подальшому лягла в основу створення сучасного комп’ютера.

Під час Другої світової війни Алан працював в Державній школі кодів і шифрів Великобританії та очолював спеціальну групу Hut 8, відповідальну за криптоаналіз. Саме Алан Тюринг з допомогою своєї машини зламав німецький шифрувальний апарат “ENIGMA” і тим самим зірвав значну частину планів Гітлера.

Електромеханічна машина Алана Тюринга “Bombe”, з допомогою якої вдалось зламати шифр німецької “Енігми”.

Шифрувальна машина “Енігма”.

Під час свого перебування в Америці, Тюринг асистував при розробці пристрою шифрування мови в телефонних мережах для компанії Bell Telephone Laboratories (Bell Labs). У співпраці зі спецслужбами радіорозвідки він розробив портативний шифрувальник Delilah. Кажуть, ним навіть зашифрували і розшифрували голос Черчіля.

Портативний шифратор голосу Delilah

Протягом 1945-47 років Алан Тюринг працював над створенням Automatic Computing Engine (ACE) в Національній фізичній лабораторії Великобританії. Цей проєкт можна назвати першим детальним описом комп’ютера з програмою, що зберігається в пам’яті. Ця розробка була покладена в основу комп’ютерів масового виробництва DEUCE (Digital Electronic Universal Computing Engine).

У 1949 році Тюринг став директором комп’ютерної лабораторії, де серйозно займалися програмуванням для перших повністю електронних комп’ютерів з вбудованою оперативною пам’ятю “Манчестерський Марк І”. Проєкт керувався Міністерством оборони Великобританії.

В 50-х роках Тюринг написав працю “Обчислювальні машини і розум”, у якій запропонував експеримент, який отримає назву “Тест Тюринга”. На його основі сучасники реалізували технологію CAPTCHA, яка сьогодні застосовується в інтернеті для перевірки на ботів. Окрім цього були й інші роботи, зокрема пов’язані з відтворенням звуку на комп’ютері.

Алан Тюринг увійшов в історію винятковим Генієм і талантом, хоча й дивакуватим. Він заклав основи криптографії та штучного інтелекту, які по сьогоднішній день активно розвиваються та застосовуються в кібербезпеці. Його по праву можна вважати “батьком хакерів”.

Зародження хакерського руху в США 60-70х

У далеких 60-х, в застінках кращих наукових закладів і науково-дослідницьких центрів Сполучених Штатів Америки (США), продовжилася історія хакерського ремесла. Активно проєктувалися і розгорталися перші у світі ЕОМ, які називалися IBM  (International Business Machines). У 1957-му була створена перша мова програмування високого рівня – FORTRAN (FORmula TRANslator), а у 1964-му –  BASIC (Beginner’s All-purpose Symbolic Instruction Code), а через 4-5 років на історичній арені з’явилися компанії Intel і AMD. У 1969-му запрацювала перша в світі комп’ютерна мережа — ARPANET (прообраз сучасного інтернету), яка функціонувала в закритому режимі для зв’язку між університетами та держструктурами США.

У той час в середовищі Массачусетського Інституту Технологій (MIT) формується робоча група інженерів та любительський ІТ-гурток – “Tech Model Railroad Club” (TMRC). Вони займамалися активним вивченням і популяризацією інформаційних технологій, удосконаленням комп’ютеризованих систем і цифрових пристроїв. У їх обов’язки входило все — і проєктування, і розробка, і тестування. Такі собі універсальні “ніндзя”. Серед них були і студенти, і наукові співробіники. Це були талановиті люди, котрі могли самотужки підтримувати будь-який проєкт, тонко внести правки, доопрацювати. Історично, клуб “TMRC” можна вважати першим середовищем хакерської комп’ютерної культури.

Саме слово “хакер” походить від англійського дієслова “to hack” — обтесувати, зачищати. Хакерами називали програмістів, робота яких була пов’язана з тестуванням і налагодженням електронно-обчислювальних машин, виявленням багів і помилок в програмному забезпеченні. Хакери писали скрипти і функції, відточували алгоритми. Робили це дуже грамотно і майстерно, звідки пішли такі жаргонізми в IT-середовищі як “hooks” та “tricks”.

У 1965 році програміст Вільям Д. Метьюз (William D. Mathews) з Массачусетського технологічного інституту знайшов баг в системі CTSS (Compatible Time Sharing System), що працювала на IBM 7090. Цей недолік полягав в розкритті файлу паролів і був, ймовірно, першою офіційно зареєстрованою вразливістю в комп’ютерній системі.

Комп’ютери на той час були громіздкими як шафи, а у ролі носія інформації застосовувалися перфоровані стрічки. Для програмістів було титанічною працею навчити ці машини проводити будь-які складні операції, адже на відміну від сучасних комп’ютерів, вони були мегаповільними. Пізні комп’ютерні перфострічки мали ширину 7 або 8 рядів і використовували для запису та кодування ASCII. Перфострічки використовувалися в мінікомп’ютерах для вводу-виводу інформації і управління верстатами з числовим програмним керуванням до середини 1980-х років.

У середовищі Массачусетського Інституту Технологій існувала Лабораторія штучного інтелекту (MIT AI Lab), директором якої був лауреат премії Тюринга, доктор Марвін Мінський (1927-2016). В ній було розроблено безліч технологій, зокрема мова програмування Lisp. Під керівництвом Мінський вийшло у світ чимало відомих хакерів: Пітер Дойч, Білл Госпер, Річард Грінблат, Том Найт, Джеррі Суссман, Річард Столмен, Ed Фредкін, Браян Рейд, Джим Гослінг, Браян Керніган, Денніс Річі, Денні Гілліс та інші. Він був дуже комунікабельним, вражав ерудованістю та різноплановістю, мав чимало цікавих знайомств. Був піаністом, написав статтю “Музика, розум і сенс”, у якій досліджував когнітивні процеси в оцінюванні музики. У 1986 році став членом-засновником MIT Media Lab, яка досліджувала проєкти мультимедіа, науки, мистецтва та дизайну. Мінскі консультував режисера Стенлі Кубрика під час зйомок фільму “Космічна Одіссея” (1968). Під його керівництвом, МІТ став справжнім “логовом” хакерів. Не кожен міг туди потрапити, адже приймали лише повністю відданих, так би мовити “помішаних” на своїй справі.

Доктор Марвін Мінський тестує чергову розробку ШІ – роботизовану руку.

Массачусетський Іститут Технологій заснований Вільямом Бартоном Роджерсом у 1861 році, який головним своїм завданням вважав навчання та дослідження практичного застосування науки і технологій. MIT складається з п’яти шкіл і одного коледжу, містить 34 академічні департаменти та 53 міждисциплінарні лабораторії.

Ще однією “хакерською кузнею” був і є Стенфордський університет, а точніше Стенфордська лабораторія штучного інтелекту (SAIL). Очолював її професор Джон Маккарті (1927-2011), який працював в Прінстоні та МІТ й, подібно Мінському, був авторитетом та наставником для багатьох. До речі, з Мінським він потоваришував ще у студентськы роки в Прінстонському університеті. Десятиліття вони обоє працювали в МІТ над проєктами у сфері ШІ, хоча їх підходи і характери були різними. Маккарті притримувався більш логічного, консервативного підходу і не любив зайвого.

У 1971 році Маккарті став лауреатом премії Тюринга за значний внесок в галузі штучного інтелекту. У 1990-му отримав Національну медаль Америки в галузі науки, а в 1998-му нагороджений премією Японії в Кіото. Його дружина Віра Ватсон була відомою програмісткою, хакершою IBM та альпіністкою. На жаль, вона безслідно зникла під час спроби сходження на вершину Аннапурна І в Гімалаях у 1978 році. Під керівництвом Маккарті зі Стенфордського університету вийшли засновники багатьох видатних компаній: Google, Yahoo, Sun Microsystems, Cisco, HP та багато інших.

Професор Маккарті за роботою в своїй лабораторії штучного інтелекту в Стенфорді.

Була ще Каліфорнія, зокрема Homebrew Computer Club в районі затоки Сан-Франциско (Пало-Альто), заснований хактивістом Фредом Муром. Там збиралися любителі інформатики та електроніки, об’єднані ідеєю створення власних персональних комп’ютерів. Яскравим представником цієї “школи” був Лі Фельзенштейн —  американський комп’ютерний інженер, “апаратний хакер”, котрий стояв біля джерел персональних комп’ютерів, брав активну участь у створенні першого портативного комп’ютера масового виробництва.

Лі Фельзенштейн разом зі своїми розробками – Sol-20 та Micro Expander.

Мало хто знає, що в Сан-Франциско в 70-х також існувала досить неформальна технологічна “школа” під назвою Project One, яка складалася з різноманітних підрозділів і неординарних, можна сказати маргінальних людей. Це була така-собі “народна комп’ютерна комуна”. Її засновником була дослідниця, аспірантка інформатики в Каліфорнійському університеті – Памела Хард. Приміщення орендували на покинутому складі цукерок. Туди часто навідувався і сам Лі Фільзенштейн. Незабаром до них долучилася хакерша Джудіт Мілхон, яка була яскравою представницею контркультури 70-х, написала чимало книг, присвячених хакінгу і кіберпанку, входила в коло розробників операційної системи BSD (предок FreeBSD та NetBSD). Усі вони були членами підрозділу Resource One й разом з іншими ентузіастами працювали над комп’ютеризованою системою дошок оголошень, що на той час було справжнім фурором. Фактично, це була перша протосоцмережа. І вона, до речі, надихнула Тіма Бернерса Лі до винаходу всесвітньої мережі World Wide Web.

Представники технологічної комуни Project One розглядають один з публічних цифрових терміналів “Community Memory”, побудований на базі машини TeleType.

Варто також згадати Університет Карнегі-Меллона (CMU) у Піттсбурзі, штат Пенсільванія. Заснований у 1900 році Ендрю Карнегі як приватна технічна школа. Це був ще один потужний науково-дослідницький центр, який визначив майбутнє інформаційних технологій. Його девіз звучить так: «My heart is in the work» (Моє серце у роботі, Е. Карнегі). Чимало IT-кадрів з цього університету пішли працювати експертами з кібербезпеки в АНБ. Власне, АНБ профінансувало першу групу реагування на комп’ютерні надзвичайні ситуації CERT/CC при Університеті Карнегі-Меллона. І зараз Університет не втрачає свою “марку” та регулярно перемагає на різних хакерських турнірах (хакатонах). До слова, команда “PPP” є однією з найсильніших за всю історію конференції “DefCon”.

Загалом, протягом 1970-х років за участі різних хакерських середовищ США пройшов цілий ряд епохальних відкриттів у сфері комп’ютерних технологій. З’являються протоколи передачі даних FTP і Telnet. Активно розробляється стек TCP/IP. У 1971 зафіксовані перші спроби надіслати електронного листа (email) по ARPANET. У 1972 програмісти компанії Bell Laboratories (Bell Labs) – Кен Томпсон і Денніс Річі розпочали створення операційної системи UNIX, яка стала основою для майбутньої Linux. Деніс Річчі спеціально для цього створив мову програмування C, на базі якої в майбутньому постануть C++ та С#. Гаслом UNIX було: “Живи вільним або помри” (Live free or die).

Рух за вільне ПЗ

У 1975-му ще тоді маловідомий Біл Гейтс, вихідець з родини банкіра і адвоката, заснував компанію Microsoft. Він написав “Відкритого листа комп’ютерним любителям” (Open Letter to Hobbyists), у якому критикував рух, який виступав за вільне програмне забезпечення. На його думку, “комп’ютерні любителі” зневажали авторське право і незаконно розповсюджували його Altair BASIC (який по суті йому не належав). У подальшому Гейтс називав їх “комп’ютерними піратами”, що фактично переросло у протистояння і хронічне недолюблювання Microsoft збоку хакерів.

Сам Гейтс не просто черпав свої ідеї в інших, а копіював чужі розробки. У 1985-му, коли анонсували першу версію Windows, Стів Джобс привселюдно звинуватив Біла Гейтса і Microsoft у крадіжці ідеї та копіюванні Macintosh. Мова йшла про технологію “віконного” інтерфейсу, яку Біл Гейтс підгледів у Стіва Джобса. Початково вона була розроблена лабораторією Xerox PARC (Palo Alto Research Center).

Рух за вільне ПЗ відстоював права та інтереси користувачів нарівні з правами власників програм. Вони боролися проти всякої монополії і централізованості, що суперечило бізнес-моделі, яку втілював Гейтс. Серед учасників руху було чимало активістів і хакерів, випускників технологічних шкіл та ВУЗів, зокрема Річард Столмен – випускник Гарвардського університету, який працював в Лабораторії штучного інтелекту при MIT, а у 1983 році заснував свій проєкт GNU на противагу UNIX, який був розробкою A&T Bell Laboratories і містив обмеження на модифікацію коду.

Логотип проєкту GNU у вигляді голови антилопи виду gnu.

У часописі “Dr. Dobb’s Journal” – виданні, що постало з хакерських спільнот “Кустарного комп’ютерного клубу” та People’s Computer Company Столмен писав: «Я вважаю, що Золоте правило вимагає від мене, якщо мені подобається якась програма, ділитися нею з іншими, кому вона подобається. Продавці ПЗ прагнуть розділяти користувачів та панувати над ними, змушуючи кожного користувача програми погодитися не ділитися нею з іншими. Я відмовляюся порушувати в такий спосіб солідарність із іншими користувачами… Щойно GNU буде написана, кожен зможе отримати добротне системне ПЗ вільно, майже як повітря».

У 1987-му визначний вчений і винахідник Ендрю Таненбаум випускає у світ операційну систему MINIX — така собі міні-версія UNIX, але з відкритим кодом, значно полегшена і створена для освітніх цілей та задач. Ніхто ще тоді не знав, що десь в Європі, у містечку Хельсінкі в Фінляндії з’явиться хлопчина на ім’я Лінус, який вивчатиме MINIX й ламатиме собі голову над створенням власного ядра операційної системи.

Ендрю Таненбаум — творець MINIX. Якби не він — можливо, Linux і не з’явився б.

Перші злами і кібератаки

У 1972 році американський програміст Джон Томас Дрейпер активно досліджував телефонні мережі і виявив, що звичайний іграшковий свисток, упакований у коробки з кукурудзяними пластівцями Cap’n Crunch, має тональність 2600 Гц, що точно відповідало тону, необхідному для отримання внутрішньої авторизації в AT&T. У цьому йому допоміг сліпий хлопчина, який мав абсолютний слух. Таким чином це дозволило здійснювати безкоштовні телефонні дзвінки. Хакер телефонував на міжміський номер і, поки йшов набір, свистів у свисток. Сигнал свистка збігався із сигналом телефонної мережі та повідомляв про те, що Дрейпер поклав трубку. Лінія вважалася вільною й усі подальші дії телефонною системою не фіксувалися.

Невдовзі Дрейпер познайомився з засновниками “Apple” – Стівеном Возняком і Стівом Джобсом. Разом вони розробили так-звані “сині коробки” (Blue box) для зламу телефонної лінії. Це дозволяло їм вільно телефонувати в різні кінці світу. Часто вони здійснювали пранки. Подейкують, якось Стівен Возняк подзвонив Папі Римському і представився Генрі Кіссенджером. Пізніше вони масово почали виготовляти “сині коробчки” і продавали студентам та місцевим жителям. Возняк був апаратним хакером, а Стів Джобс продумував маркетинг і дизайн. Винахід користувався шаленим успіхом і приніс чималий дохід парочці, однак через ризикованість вони свідомо вирішили припинити виробництво. Фактично, хакерські “сині коробочки” стали початком успішного становлення компанії “Apple”.

Щодо “капітана Кранча” (Дрейпера), то за неодноразовий злам телефонних мереж його заарештували федерали та засудили до 5 років випробовувального терміну. Пізніше, коли його в інтерв’ю спитали навіщо він це робив, Дрейпер відповів: “Мене цікавило як працює телефонна лінія. У мене не було бажання обікрасти когось, пошкодити телефонні послуги чи ухилитися від сплати. Мене більше цікавили телефонні коди, які можна набрати, і те, що дозволяв bluebox. У мене було чимало інших способів здійснювати безкоштовні дзвінки. Після звільнення з армії я мав доступ до військової телефонної системи і знав багато людей, які могли безкоштовно зв’язати мене. Тож щодо безкоштовних дзвінків це для мене нічого не означало.”

Дрейпер разом з іншими хакерами тестує “синю коробочку” й експлуатує вразливості телефонних мереж.

У 1981 році 23-річний любитель електроніки з Філадельфії Ян Мерфі (Captain Zap) зламав комп’ютери AT&T і змінив внутрішній годинник, який керував тарифами для виставлення рахунків, щоб люди, які дзвонили опівдні, платили за нічним тарифом і навпаки. За цей злам Мерфі став першим відомим хакером, якого судили як за злочин.

У 1988 році стався курйозний випадок, який можна вважати чи не першою кібер-атакою. Помічник професора Массачусетського Технологічного Інституту, Роберт Морріс запустив програму, яка розмножувалася по ARPANET і паралізувала таким чином роботу тисячі комп’ютерів. Вірус зчитував файл /etc/passwd, який містив паролі користувачів.

Експерти з кібербезпеки проаналізувавши код програми не виявили жодних деструктивних функцій, тож скоріше автор не ставив собі за мету вивести з ладу мережу. Ймовірно, це був просто експеримент. Проте він призвів до серйозних наслідків, адже “вірус” намагався сам себе помножити, перезаписуючи до безкінечності власні копії. Очевидно, десь була допущена логічна помилка.

Моррісона хотіли приговорити до 5 років ув’язнення, але на його щастя просто виписали здоровенний штраф. Цей комп’ютерний вірус увійшов в історію як “хробак Моррісона” (The Morris Internet Worm), його вихідний код можна скачати в інтернеті.

Після випадку з Моррісоном, хакерів почали остерігатися. Стали розроблятися перші політики і стандарти кібербезпеки. Наприклад, для зберігання паролів було створено файл /etc/shadow, доступ до якого мав тільки root, а також ввели автоматичне блокування системи після невірно введеного пароля. Була заснована перша у світі Команда реагування на надзвичайні ситуації з комп’ютерами (CERT).

Хакерські групи 80-90х

Наприкінці 80-х – початку 90-х стали з’являтися перші андерграундні групи і тусовки хакерів. Це була в основному молодь, яка збиралися для обміну досвідом та змагання у навичках володіння комп’ютером. Учасники брали активну участь у розвитку кіберкультури – писали статті для журналів, проводили конференції і фестивалі.

Так з’явився “Legion of Doom” (LOD)  — хакерська група організована Крісом Гоггенсом (Eric Bloodaxe). Туди входили: Phiber Optik (Mark Abene), Patrick Karel Kroupa (Lord Digital), Lex Luthor, Monster X, The Prophet, Doc Holiday, Pucked Agent 104, Dr DOS, Blue Archer, Unknown Soldier та інші.

Не рідко, LOD проводили несанкціоновані операції з телекомунікаційними пристроями, системами, мережами. Часто це робилося просто заради розваги та самоствердження. Пізніше з’ясувалося, що угруповання Legion of Doom було причетне до масштабних неполадок телефонних мереж корпорації AT&T. Через цей збій 15 січня 1990 року близько 60000 американських домогосподарств втратили телефонний зв’язок приблизно на 9 годин. Унаслідок розслідування з 7 до 9 травня 1990 року в 14 штатах США було проведено масову поліцейську операцію під назвою “Сонячний Диявол” (англ. Sun Devil), у якій узяли участь до 150 офіцерів органів правопорядку. У рамках заходів відбулося вилучення 42 комп’ютерів і 23000 дискет, а низці членів LOD висунули звинувачення в порушенні авторських прав на інтелектуальну власність та заподіянні шкоди електронним і комп’ютерним системам.

У тісному контакті з LOD співіснувала ще одна група — “The Masters of Deception” (MOD). Її заснували Еліас Ладопулос (Acid Phreak) та Phiber Optik (Mark Abene).  Помітними учасником був Джон Лі (Corrupt). Часто між LOD та MOD виникали внутрішні кібервійни і розборки. У 1992 році угруповання звинуватили в несанкціонованому прослуховуванні телефонів та зломі урядових комп’ютерів. Обвинуваченим загрожувало максимальне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 50 років і штраф у розмірі 2,5 мільйона доларів у разі визнання їх винними за всіма пунктами обвинувачення.

Один з лідерів MOD – Марк Абене був неповнолітнім і отримав лише 12 місяців тюремного ув’язнення. Відбувши річний термін у федеральній в’язниці “Табір” у Шуйлкіллі, штат Пенсільванія, він був звільнений у листопаді 1994 року. Абене заробив значну репутацію в субкультурі хакерів регулярно з’являючись у радіошоу “Off the Hook”, обговорюючи і захищаючи мораль і мотивацію хакерів на публічних форумах та в інтерв’ю. На сьогодні він фахівець з кібербезпеки, пише статті для великих видань, читає лекції в різних університетах.

Mark Abene (Photo by Rob Latour/Variety/Penske Media via Getty Images)

Важливий внесок в розвиток хакерської культури здійснила група “Cult of Dead Cow” з Техасу, відома як cDc Communications. Це було об’єднання хактивістів, яке вело потужну просвітницьку діяльність – розробляли хакерський софт, організовували акції, протести, конференції, випускали друковані видання, запускали радіостанції і розповсюджували музику. Чимало учасників “cDc” були членами LOD і MOD. Деякі приймали активну участь в кібервійнах проти Китаю та Іраку.

Одним з найвпливовіших та найстаріших хакерських об’єднань є “Chaos Computer Club” (CCC), засноване у 1981 році в Берліні. CCC проводить конференцію Chaos Communication Congress, яка встановила рекорд за чисельністю й зібрала більше 9000 гостей. Видає журнал Datenschleuder, випускає радіо-шоу “Chaosradio”, підтримує з десяток інших проєктів. Цікаво, що у 1989 році в Ліоні було створене агентами спецслужб фейкове угрупування “CCC France” з метою виявити активних членів та зібрати інформацію про французьку хакерську спільноту. Відомі представники Chaos Computer Club: Daniel Domscheit-Berg (Daniel Schmitt), Karl Koch, Markus Hess, Boris Floricic (Tron).

У 1987 році розпочав свою хакерську діяльність студент Мельбурнського університету, австралієць Джуліан Ассанж. Під поетичним псевдонімом, взятим у Горація, “Mendax” (благородний брехун), разом з друзями “Trax” і “Prime Suspect”, він створив елітну хакерську групу “International Subversives” (Міжнародні диверсанти). Їх основним кодексом було – не пошкоджувати IT-систем, зате ділитися інформацією. У висновку, вони зламали Пентагон, об’єкти Міністерства оборони США, MILNET (підмережа ARPANET), ВМС США, NASA, Австралійську комісію з телекомунікацій за кордоном, Citibank, Lockheed Martin, Motorola, Panasonic, Xerox, Австралійський національний університет, Університет Ла-Троб і міжнародний університет SRI… Ассанж також був причетний до створення мережевого “хробака” WANK (Worms Against Nuclear Killers).

Варто додати, що Австралія у ті часи була досить сприятливим середовищем для хакерів. Туди з’їжалися сім’ї талановитих емігрантів. Окрім Ассанжа, в історію увійшли такі австралійські хакери як: Нахшон Евен (Phoenix), Річард Джонс (Electron), Метью Фланнері (Aush0k), Х’ю Реймонд Гріффітс. У 1997 році дослідник Суелетт Дрейфус написав про них книгу “Underground”, а у 2012-му за її мотивами відзняли телевізійний фільм “Underground: The Julian Assange Story”. Раніше, у 2003 вийшов австралійський документальний фільм “In the Realm of the Hackers”.

У 2006 році Джуліан Ассанж з однодумцями заснував портал WikiLeaks й став його головним редактором. Цей ресурс наробив чимало галасу. Фактично, WikiLeaks публікували усе те, що Ассанжу разом з його хакерами вдалось назбирати за всі роки. У 2010 сайт оприлюднив матеріали Держдепу та Міністерства оборони США – дипломатичне листування та відомості про військові операції в Іраку та Афганістані. Пізніше залили у вільний доступ тисячі секретних документів, у тому числі інформацію про прослуховування АНБ телефонних розмов лідерів кількох країн. Це стало останньою краплею й Ассанжа звинуватили у шпигунстві, на нього відкрили купа кримінальних справ, зокрема “пришили” сексуальне насильство. Не обійшлося, як завжди, і без зрадників-інформаторів, які співпрацювали з WikiLeaks. Джуліан довго подорожував і переховувався в різних країнах, зокрема в Швеції, потім переїхав в Лондон, де знайшов тимчасовий прихисток у посольстві Еквадора. На 7й рік перебування його затримала британська поліція і помістили у в’язницю Белмарш.

Коли Ассанжа запитали, у чому полягала основна ідея та мета WikiLeaks, він відповів так: “Чим більш таємничою чи несправедливішою є влада чи корпорація, тим більше витоки інформації викликають страх і параною в керівництві…. WikiLeaks відповідає за публікацію. У наші обов’язки не входить захищати спецслужби від їх власної некомпетенції, наприклад невмінні забезпечити секретність інформації…”.

Можна по-різному сприймати та судити Ассанжа, хтось називає його “корисним ідіотом”, хтось “знахабнілим хакером”, але фактично своєю діяльністю він тримав у постійному “тонусі” керівництво вищих держструктур, висвітлюючи інформацію, яку вони приховували від суспільства. Народ має знати все і контролювати владу, а не навпаки.

Інші відомі представники хакерського руху 80-90х: L0pht, P.H.I.R.M., Макс Батлер, Кевін Поулсен (Dark Dante), Андріан Ламо, Франческо Віанелло (FRAVIA), Якоб Аппелбаум, Ерік Корлі, Gary McKinnon.

Хакерська філософія

8 січня 1986 року у комп’ютерних колах з’явився електронний документ під назвою “Маніфест Хакера” (“The Conscience of a Hacker”). Його було написано під ніком «Mentor» (“Наставник”). Невдовзі “Ментора” (Лойда Бланкеншіпа) арештували, а “Маніфест” опубліковали в підпільному електронному журналі Phrack (Том 1, Випуск 7, phile 3/10). Це була перша, свого роду, хакерська доктрина. Ось фрагмент оригінального тексту, публікується у перекладі:

“…Але тепер у нас свій світ — світ електрона і клавіатури, світ краси даних. Ми використовуємо існуючі системи і не хочемо платити за те, що могло б бути безкоштовним, але належить багатим кнурам. Але ви називаєте нас злочинцями. Ми досліджуємо — і ви називаєте нас злочинцями. Ми шукаємо нових знань — і ви називаєте нас злочинцями. Нас не хвилює колір шкіри і національність, ми живемо без релігійної ворожнечі — і ви називаєте нас злочинцями. Ви створюєте ядерні бомби, розпалюєте війни, убиваєте, брешете і намагаєтеся змусити нас повірити, що все це для нашої ж користі — так, тоді ми — злочинці. Так, я — злочинець. Мій злочин — цікавість. Мій злочин — те, що я суджу про людей по тому, що вони говорять і думають, а не по тому, як вони виглядають. Мій злочин в тому, що я — за межами вашого розуміння, і цього ви мені ніколи не пробачите… Я — хакер, і це — мій маніфест. Ви можете зупинити мене, але нас усіх вам не зупинити. Тому що ми усі одне ціле.”

Як бачимо, хакерство – явище не лише технологічне, а й ідеологічне. Хакер – це не лише комп’ютерний геній, а й індивідуаліст – людина зі своїми власними поглядами, переконаннями, громадянською позицією.

Хакери боролися і боряться проти економічного свавілля та засилля корупції, проти будь-якого упередженого чи незаконного ставлення.

“Філософський камінь” хакерів полягає у бажанні жити у вільному, прогресивному та справедливому світі, позбавленому війн. Cвіті, у якому панують цінності.

Чимало хакерів сповідують різноманітні релігійні течії, такі як дзен-буддизм, крішнаїзм, даосизм, які розкривають ширший світогляд. Деякі є лібертаріанцями, агностиками, анархістами. Є й ті, хто захоплюється слов’янським язичництвом, скандинавським вотанізмом, кельтським друїдизмом. Стів Джобс перед тим як заснувати Apple вирушив у паломництво до Індії у пошуках духовного просвітлення. Річард Столмен був близьким до ідей хіпізму.

Образ хакера як деміурга, бунтівника, нонконформіста, який відстоює права і свободи людства, ліг в основу багатьох сюжетів, серіалів та фільмів: “Wargames” (1983), “Sneakers” (1992), “Хакери” (1995), “Мережа” (1995), “Джонні-Мнемонік” (1995), “Pi” (1998), “Матриця” (1999), “MR. Robot” (2015-2017) тощо.

GNU Linux

1991 рік для хакерів став знаковим. Хактивісти усього світу отримали те, на що так довго чекали – безкоштовну операційну систему з відкритим кодом. Це стало можливим завдяки фінському програмісту Лінусу Торвальдсу, який на основі проєкту GNU створив ядро Linux Kernel – монолітне, багатозадачне, з модульною архітектурою.

Початкова назва цієї операційної системи була “Freax” – від гри слів Free (вільний) та Freaks (фріки), але вона не сподобалась адміну FTP-сервера, на якому публікувався вихідний код. Й зрештою він сам перейменував папку за іменем автора — Linux. Торвальдс не став заперечувати.

В колах програмістів ОС Linux швидко стала культовою. Розробники з усього світу працювали над її вихідним кодом. Баги виправлялися на льоту. Кожен учасник вносив свою лепту. Таким чином Linux була вільною, можна сказати народною, операційною системою – не мала власника, який би міг заявити права на неї. Фактично, це надбання людства. Ядро (Kernel) постійно покращувалось і розвивалося природнім чином. В Linux не було нічого прихованого, таємного чи корисливого, зате чимало свіжого, нового, відкритого. Хакери усього світу були зацікавлені зробити цю операційну систему якомога кращою, зупинивши тим самим монополію Microsoft. З часом з’явилося безліч збірок Linux: Debian, Ubuntu, OpenSUSE, RedHat, Manjaro, Mint.

Хакер і популяризатор вільного програмного забезпечення Ерік Раймонд (ESR) писав так про Linux:

“Linux згубний. Хто б міг подумати, що операційна система світового рівня може, немов хто махнув чарівною паличкою, постати з зусиль кількох тисяч розробників, які працюють неповний робочий день, розкидані по всій планеті та з’єднані лише тоненькими ниточками інтернету?”

Початково Linux базувався на інтерфейсі командого рядка (Command Line Interface). Згодом він отримав графічний інтерфейс (GUI), заснований на системі X Windows (X11). Її розробили в Массачуссетському Інституті Технологій у рамках проєкту Athena. У 1998 році з’явилася графічна оболонка KDE, а за нею в наступному році вийшла ще одна – GNOME.

Сьогодні Linux є основою для багатьох хакерів та дослідників безпеки. На базі Linux розроблені кращі хакерські дистриб’ютиви, такі як: Kali Linux, Parrot Linux, Arch Linux, Tails, Kodachi та інші.

Кевін Митник

Одним з найрозшукуваніших хакерів в історії був Кевін Митник. Віртуоз соціальної інженерії і телефонний фрікер, який міг створювати незареєстровані телефонні номери, дзвонити з чужих номерів, прослуховувати і роз’єднувати розмови. Більше 10 років Митник царював у світі телекому. Він поселився в Каліфорнії і ночами вдосконалював своє “хакерське мистецтво”.

У 1987 році на нього вийшли ФБР. Кажуть, його видав кращий друг і напарник. Митника засудили на рік арешту без права користуватися комп’ютером. У 1990-му він вже був на свободі і дещо затих. Аж поки у 1994-му компанія Motorola заявила, що якийсь хакер викрав їх програму для обслуговування стільникового зв’язку. І нарешті, у компанії McCaw Cellular Communications викрали серійні номери нових мобільних телефонів. З погляду ФБР, це була справа рук Митника. На нього знову оголосили “полювання”. Виявилося, що хакер підробив кілька документів, що засвідчують особу та переховувався під чужим ім’ям.

Невдовзі Митник зламує комп’ютер відомого вченого і дослідника в галузі комп’ютерної безпеки Цутому Сімомура. Ця атака була досить спланованою та елегантно виконана. Митник спочатку проник в мережу Університета Лойоли в Чікаго, а вже з нього вийшов на ПК Сімомури. Йому вдалося скопіювати сотні засекречених файлів. Окрім того, він залишив аудіоповідомлення образливого змісту особисто для Цутому.

Вчений був розлючений настільки, що для нього було справою честі виловити хакера. Невдовзі Митника вистежили з допомогою радіоапаратури – зафіксували телефонний сигнал, коли той підключився до мобільної вишки. У висновку його знову засудили, ще раз на кілька років, після чого Кевін вже до хакерства не повертався. Він заснував власну компанію та став проповідником кібербезпеки.

Важливим є той факт, що Митник робив все це не для якоїсь винагороди чи шкоди, а задля насолоди від самого процесу, заради власного інтересу та розвитку. Це ще раз доводить, що основні якості хакера – природна кмітливість, винахідливість, допитливість. Між справжнім злочинцем і справжнім хакером насправді велика прірва.

Kevin Mitnick, the worlds most notorious hacker poses for a portrait at the Brown Palace. Mitnick once worked in Denver under the alias ID Eric Weiss at the Law firm of Holme, Roberts and Owen. (Craig F. Walker / The Denver Post) (Photo By Craig F. Walker/The Denver Post via Getty Images)

Спадок Кевіна Митника надзвичайно важливий у контексті хакерської культури. В його доробку десятки лекцій, інтерв’ю, статей і книг. Одна з кращих – “Мистецтво бути невидимим”. На жаль, у 2023 році він помер. Ознайомитись з повною книжковою підбіркою можна на нашому сайті.

Рух шифропанків

У 1993-му після публікації журналу WIRED публічний розголос отримав рух “шифропанків” (cypherpunks), до яких входили видатні хакери, такі як: Ерік Х’юз, Тімоті Мей, Джон Гілмор, Джуд Мілхон (St. Jude), Стівен Леві, Нік Сабо, Адам Бек, Філ Циммерман, Хелл Фінні, Джуліан Ассанж (Mendax). Усі вони були геніальними особистостями, шанувальниками та прибічниками криптографії, а разом з тим приватності, конфіденційності, анонімності. Саме їм належить ідея децентралізованих мереж, технологій PGP й Blockchain. Шифропанки хотіли, щоб комп’ютер був середовищем персональної свободи, а не пристроєм для контролю і стеження. Вони розглядали комп’ютер як засіб розширення можливостей особистості та соціального вдосконалення.

Це був серйозний рух в усіх планах (технологічний, політичний, культурний), адже кожен з учасників мав колосальний технічний і управлінський бекграунд, являвся потенційним лідером громадської думки, міг впливати на загальні тенденції і настрої суспільства. На відміну від хакерів 80-90-х, куди входила в основному молодь, рух шифропанків складали зрілі, сформовані особистості, які осіли в Кремнієвій долині і були свого роду футорологами, провідниками та основоположниками, які закладали цеглини майбутнього цифрового ладу. Відповідно, уряди, банки і транскорпорації вбачали в них загрозу. Не дивно, що шифропанки поступово зникли з поля зору. Найяскравіші представники – Хелл Фінні помер паралізованим на інвалідному візку так і не розкривши усіх секретів засновника біткоїна (Сатоші Накамото?), а Джуліан Ассанж досі відбуває покаранння за витік секретної інформації, маючи проблеми зі здоров’ям. Чимало ідей, які висловлювали шифропанки 90-х – сьогодні тільки стають реальністю.

Anonymous

В 2000-х на світову арену виходить Anonymous – це міжнародна децентралізована спільнота хакерів, фрікерів, активістів, яка немає ні лідера, ні засновника. Вони стали наступною хвилею хакерської культури. Аноніми в масках Гая Фокса, почерпнутих з коміксу “V – значить Vendetta” – є символом Anonymous.

Ідеологічно, їх можна вважати послідовниками ідей Річарда Столмена, шифропанків та WikiLeaks Ассанжа. Виступають за вільний, некомерційний, безкласовий інтернет, у якому кожен може ділитися приватною інформацією. Не притримуються якоїсь політичної сили. Захищають незалежну журналістику. На думку Anonymous, держава не має мати таємниць від громадян, а спецслужби і уряди не мають права жодним чином втручатись в особисте життя.

За своє існування Anonymous здійснили цілий ряд кібератак. Усі вони були ідеологічними. Їх візитівкою є масовані DDOS. У 2008 році була атакована Церква Сайєнтології. У 2010-му – сайти платіжних систем PayPal, Visa і MasterCard за те, що блокували донати для WikiLeaks. Також в рамках акції “Помста за Асанжа” постраждав один з найбільших маркетплейсів світу – Amazon.

У 2014 році Anonymous підтримали народні протести в Україні, які проходили на Майдані Незалежності у Києві, спрямовані проти діючого президента Віктора Януковича, який узурпував владу. У 2022-му Anonymous офіційно заявили, що розпочинають кібервійну проти РФ у відповідь на вторгнення в Україну. Були атаковані тисячі російських сайтів, включаючи урядові ресурси. У вільний доступ потрапили сотні файлів і баз даних.

На сьогодні, складно сказати які саме хакери стояли та стоять за Anonymous, але є ймовірна інформація, що до них була причетна хакерська група LulzSec. Їх гасло: “Сміємося з вашої безпеки з 2011 року”. До складу групи входило близько 5 осіб. LulzSec здійснили сотні атак на сайти різних компаній: SONY, Nintendo, Bethesda Game Studios, HBGary та інших. “Поклали” сайт ЦРУ. Ними була атакована Церква баптистів у Вестбро. Невдовзі члени угрупування були ідентифіковані ФБР і засуджені на різні терміни ув’язнення. Цікаво, що інформатором виявився зрадник – Hector Xavier Monsegur (Sabu).

LulzSec увійшли в історію як одне з найперспективніших та найефективніших, після LOD і MOD, незалежних хакерських об’єднань . Їхні витівки вплинули на суспільство та надихнули інших “анонімусів” до створення своїх угруповань.

Висновки

Хакерство розцвіло у 60–70х роках в американських університетах, підключених до АРПАНЕТУ, під керівництвом геніальних вчених, таких як Марвін Мінський та Джон Маккарті. Приблизно у 80-90-х воно набуло піку та стало своєрідною субкультурою. У 2000-х з появою Anonymous хакерський рух отримав “друге дихання”.

Уміння та зусилля істинних хакерів завжди мали прогресивну, дослідницьку мету. Хакінг – це стиль життя. В усьому бути винахідливим, кмітливим, допитливим. Аналізувати явища і процеси, знаходити причину, шукати відповіді на питання.

Як писала Джудіт Мілхон: “Хакерство – це вмілий обхід обмежень, встановлених вашим урядом, вашими власними навичками чи законами фізики”.

Хакери виношують ідеї майбутнього. У всі часи вони ставали каталізаторами політичних, культурних, технологічних змін і процесів. Хакери здійснили комп’ютерну революцію. Чимало з них стали видатними науковцями, консультантами, засновниками IT-компаній, деякі отримали міжнародні премії у галузі науки та культури.

Хакерство відіграє величезну роль у розвитку інформаційної та кібербезпеки. Називаючи хакерами звичайних зловмисників і кібертерористів, тим самим ви висловлюєте неповагу до тих ідейних та безкорисливих вчених, котрі стояли біля витоків інтернету і без яких високі технології були б недоступними пересічній людині.

Джерела і посилання

• Ерік С. Раймонд. Коротка історія хакерства.
• Ерік С. Раймонд. Собор і базар.
• Волтер Айзексон. Інноватори. Як група геніїв, хакерів та гіків здійснила цифрову революцію.
• Джозеф Менн. Культ мертвої корови. Як оригінальна хакерська супергрупа могла би врятувати світ (2021)
• Стівен Леві. Хакери: Герої комп’ютерної революції (1984)
• Шейн Гарріс. Війн@: Битви в кіберпросторі (2019)
• Роджер А. Грімс. Взламуємо хакерів. Частина 1.
• Роджер А. Грімс. Взламуємо хакерів. Частина 2.
• Timothy Christopher May. Cyphernomicon.
• Suelette Dreyfus, Julian Assange. Underground (1997)
  
• CSE571S: Network Security (2007)
• Cyber Crime Incident Tracker.
• WIRED. The Greatest hackers of All Time.
• The Sydney Morning Herald. Twelve of Australia’s most notorious hackers
• Medium. The Wank Worm (or how hacktivism came to be)
• Wikipedia. List of security hacking incidents.
• Judith Milhon: Hacking on the edges of polite computing society
• Bruce Sterling. The Hacker Crackdown
• Clifford Stoll. The Cuckoo’s Egg: Tracking a Spy Through the Maze of Computer Espionage
• Cybersecurity CEO: The History Of Cybercrime, From 1834 To Present
• Hackstory.net
• OperatingSystem
• Richard Stallman’s Personal Site
• John McCarthy’s Home Page
• 2600 magazine
• PHRACK magazine
• Mondo 2000 magazine